Вербківська громада
Павлоградський район, Дніпропетровська область

Історична довідка села Вербки

Історична довідка

Вербківська сільська територіальна громада

Вербківська сільська територіальна громада заснована в 14 серпня 2015 року шляхом об’єднання чотирьох сільських рад: Вербківської, В’язівоцької, Кочерезької, Поперечненської. До її складу увійшли села: Вербки, Нові Вербки, Морозівське , В'язівок, Веселе, Кочережки, Жолобок, Підлісне, Поперечне, Степ, Новомиколаївське, Свідівок.

Вербківська сільська територіальна громада розташована в Павлоградському районі Дніпропетровської області. Загальна площа 45 034,265 га. Кількість населення складає 8 440 чол. Межує з містом Павлоград, Харківською областю, Новомосковським, Юр’ївським, районом, Межиріцькою, Булахівською  сільськими радами.

Основним видом діяльності на території сільської ради є сільське господарство. Функціонують одноосібні сільськогосподарські підприємства, фермерські господарства, розвивають діяльність приватні підприємці. На території села Вербки функціонують підприємства ДТЕК: шахти ,,Героїв космосу’’ та ,,Благодатна’’, ЦОФ.

Вербківська сільська територіальна громада – громада суцільної письменності, з якої вийшло чимало людей, які успішно працюють у різних галузях господарства, науки, культури нашої країни. Сьогодні Вербківська сільська територіальна громада має все необхідне для досягнення поставлених цілей: неабиякий виробничий потенціал, родючі землі, сприятливі кліматичні умови, чудову природу: ліс, річку, а головне - працьовитих і талановитих людей.

Історія с.Вербки

У 1700 році в хащі розложистих верб і диких тополь, сиділи куренями і зимівниками багато запорізького козацтва, займалися рибальством і скотарством. Після ліквідації Запорізької Січі виникло ціле поселення - велика казенна слобода Вербки. За даними Азовської губернської канцелярії в 1782 році в ній налічувалось 200 дворів з 1365 жителів. Згідно п’ятої ревізії у Вербках було 245 дворів казенних українських поселенців і 18 дворів козацьких, всього населення – 1896 чоловік. Вони обробляли 8403 десятин орної землі користувались 4120 десятинами сіножатей та 80 десятинами лісу. Кріпосницька держава обкладала державного селянина таким податком, що далеко не кожен міг його сплатити. У 1838 році недоїмку з селян Вербок стягували за допомогою військ. Існувала православна церква  та військова казарма, проходило дві ярмарки на рік.

Напередодні реформи 1861 року у Вербках мешкало 3865 чоловік. Соціальна нерівність ще більше посилилась після здійснення столипінської аграрної реформи, під час якої на окремі відрубні ділянки виділялось 46 господарств. Це були багатії, їм і земля дісталась краща. Бідноті були виділені малородючі землі на схід і на північ від села. Звичайно, на таких землях врожаї були мізерними. Більшість збіднілих селян переходило в найми до куркулів або виїжджало за межі села та до міста Павлограда.

В 1905 році земство збудувало школу в селі, першим учителем в селі був Стрелін Михайло Іванович. До революції навчання дітей очолювали відставні солдати, які поверталися із служби. Населення було не писемним, хоч тут було 2 церковно-парафіальні школи.

У грудні 1917 року в селі Вербки була встановлена Радянська влада. Але почалася іноземна інтервенція та громадянська війна. Весною 1918 року село окупували австро – німецькі війська. Для боротьби з ними, а пізніше й з денікінцями, було створено партизанський загін на чолі з І.Ф.Моринцем. Після остаточного звільнення від окупантів сільська рада провела перерозподіл землі між селянами. До активної участі у громадському житті залучилися й жінки. У 1921 році організувалася «Спілка вербських селянок», за сприяння якої у селі відкрито притулки та дитячий будинок для сиріт.

Складними для жителів села були 1921 – 1922 роки. Неврожаї підірвали економіку села, скоротилися посівні площі, багато жителів села голодувало.

Перше колективне господарство виникло на початку 1925 року. Це  була комуна, у якій згуртувалося 10 родин бідняків. Пізніше почали створюватися колгоспи ,,Зірка’’, ,,Друга п’ятирічка’’, імені Фрунзе. У кожному з них було близько 3-х тисяч га орної землі. Головною культурою була озима пшениця, яка займала половину посівних площ. Головою новоутвореного колгоспу імені Леніна в ті роки був Сидір Артемович Ковпак. Вдячні жителі Вербок у пам’ять про спільну роботу з С.А. Ковпаком назвали його ім’ям одну з вулиць села.

 

ГОЛОДОМОР

Страшні голодні 1932 – 1933 роки не оминули й села побіля ріки Самара. За непокору владі, саботаж, зрив плану заготівель (як зазначалося у постанові Раднаркому УРСР і ЦККП (б)У від 6 грудня 1932 р.) село Вербки стоїть першим у списку шести сіл України, занесених на чорну дошку. Негайно було призупинено довіз товарів, кооперативну і державну торгівлю, вивезено з крамниць усі наявні товари. Повна заборона на торгівлю, призупинено кредитування, проведено дотермінове стягнення всіх кредитів та інших фінансових зобов’язань, проведена чистка кадрів.

Село голодувало, вимирало… 161 людину втратило. Людська пам’ять зберегла свідчення про ті роки, коли повсюди по рідній землі ходило горе.

Розширений матеріал(Свідчення) знаходяться в історико-краєзнавчому музеї при  Вербківській ЗШ І-ІІІ ступенів.

У червні 1941 року мирна праця трудівників села була перервана нападом німецько – фашистських загарбників – село окуповане ворогом 10 жовтня 1941 року.

З жовтня 1942 року в селі діяла підпільна група у складі 20 чоловік, керував якою учитель Вербківської школи Микола Іванович Лупир (див. М.А. Слободянюк, Г.А.Шахрайчук, Рух опору на Дніпропетровщині в роки Великої Вітчизняної війни; вид. 2-Д: Оксамит – Текс, 2005 р., ст.. 238)

Фашисти стратили 39 жителів села, 335 – вивезли в Німеччину. На фронтах війни загинуло 732 мешканці села Вербки. У партизанських загонах Білорусії вели боротьбу з ворогом  П.М. Троценко, В.І. Котенко.

 Село звільнене від ворожої окупації 17 вересня 1943року.

За визволення сіл Вербки і Морозівське загинуло більше 500 солдат.

07.11.1985 році збудовано на народні кошти і відкрито в центрі села Вербки Меморіал Слави.

Після звільнення села почалася відбудова зруйнованого війною господарства. Уже за перші післявоєнні роки посівні площі під зерновими культурами зросли з 3,3 тис. га до 5,2 тис. га, технічних культур – у 2,5 рази. У 1958 році сільськогосподарські артілі об’єдналися в колгосп ,,Рассвет’’. У бригадах, тваринницьких фермах, на колгоспних ланах працювали чудові люди, трудова слава яких сягала за межі села і району.

Сьогодні Вербки – одне з найбільших сіл у Павлоградському районі,до якого ще входять підлеглі села: Морозівське і Нові Вербки.

Займає територію 13400,8 га, з них  під забудовою – 1299,8 га. Мешкає тут 4582 чол.

Під ріллею – 8010,37 га, пасовищ – 2888,66 га, лісу – 237,86 га, рекреаційних зон – 9,24 га.

У межах села є енергетичні паливні ресурси – кам’яне вугілля. Через село проходить автомобільна дорога Т-2107 та залізнична колія, станція Платформа 988 км.

На території сел діють підприємства і фермерські господарства, ДТЕК «Павлоградвугілля» шахта «Благодатна», ДТЕК «Павлоградвугілля» ЦЗФ «Павлоградська», ДТЕК «Павлоградвугілля» шахта імені Героїв Космосу. Фермерські господарства: ФГ «Київ», ФГ «Тіна», «ТОЗ», «Льон», «Славіч».

Працюють заклади:  Вербківська ЗШ  І-ІІІ ступенів, дитячий садок ,,Оксанка’’, Вербківська лікарська амбулаторія, ФАП у селах Нові Вербки та Морозівське.

Діє  Свято – Успенська церква Московського патріархату.

Стосовно назви: За переказами старожилів села, по берегах річки Самара росло багато верб, то і своє поселення козаки назвали Вербками.

Сьогодні Вербки мають все необхідне для досягнення поставлених цілей: неабиякий виробничий потенціал, родючі землі, сприятливі кліматичні умови, чудову природу: ліс, річку, а головне - працьовитих і талановитих людей.

Історичні пам’ятники:

Рішенням Дніпропетровського обласного виконкому від 08.08.1970 р. № 692 Зареєстровано в 1957 році група могил 1 Братська могила Партизан Громадянської війни які загинули при визволені  від інтервентів Петлюровці в м.Павлограді в грудні 1918 року і мирних жителів закатованих денікінцями в 1919 році поховано 9 чоловік   4 братські  могили рядових воїнів, які загинули під час звільнення с.Вербки у лютому – вересні 1943 року,  поховано – 497 чол.

07.11.1985 році збудовано на народні кошти і відкрито в центрі села Вербки Меморіал Слави.

      

Видатні люди:

Рева Григорій Васильович (справа) Народився 2 лютого 1947 року. Міністр України з питань надзвичайних ситуацій (2002-2004) Член ради національної безпеки і оборони України (2002) (на фотографії з правої сторони)

Визнання: Орден «За заслуги» ІІІ ступеню «За бездоганну службу» І-ІІІ ст.. Заслужений працівник МВС Лицарський хрест Святого Дмитра Солунського ІІІ ст.

Панковіченко Микола Іванович (зліва)  Народився 23 травня 1951 року. У 1978 році закінчив Дніпропетровський сільгоспінститут , отримавши диплом із відзнакою і спеціальністю ,, учений агроном’’. В 29 років обраний головою колгоспу ,,Рассвет’’

наймолодший голова у Павлоградському районі. За  його ініціативи і сприяння у Вербках було підведено природний газ, зведено Меморіал пам`яті визволителям і землякам, збудовано стадіон, організовано спортивну школу підготовки важкоатлетів.  З 2000 р. Панковіченко М.І. – голова фермерського господарства «Київ». Депутат Павлоградської райради з 1980 по 2009 рр., депутат сільської ради, делегат з`їзду профспілок України 1991 року.

Визнання: Має звання майстра спорту СРСР, звання «Відмінник народної освіти України», «Відмінник технічної служби України», Заслужений працівник фізичної культури і спорту України.

  Чапля Петро Андрійович  Важким було дитинство: рано залишився круглим сиротою, жив з меншим братом. З 12 років почав трудитися на різних роботах у колгоспі, а вечорами здобував середню освіту у Вербківській вечірній школі сільської молоді. Був добрим наставником молоді, особливо випускників 70-80 років.                               

Визнання: Герой Соціалістичної праці, нагороджувався дипломами, грамотами, медалями.

 Безрук Надія Семенівна Дитинство та юність пройшли в рідному селі Вербки. Працювала лаборантом, пізніше директором борошномельного заводу. Коли почалася Друга Світова війна, завод разом із працівниками було евакуйовано в м. Арзгір на Ставропольщину. Дев’ятнадцятирічна Надія добровільно вступає до партизанського загону. Молода партизанка старанно й чітко виконувала доручення, брала участь у всіх операціях. У січні 1943 року група розвідників з Надією встигли  передати важливі відомості партизану-зв’язківцю, але самих їх затримали фашисти. Після катувань, розстріл… В м.Арзгір поставлений пам’ятник на братській могилі загиблим воїнам-партизанам там похована Надія Семенівна.                                                  

Визнання: Нагороджена медаллю «Партизану Великої Вітчизняної війни» І ступеня (посмертно) і медаллю «За оборону Кавказу» (посмертно).

 Могилевська Катерина Опанасівна Народилася в 1939 році. У 1953 закінчила Вербківську семирічну школу.  Заочно закінчила Новомосковський зоотехнічний технікум і працювала техніком штучного запліднення тварин. Неодноразово була переможцем районних обласних, республіканських конкурсів.  Разом з іншими делегатами від України була присутня на урочистому засіданні Верховної Ради УРСР.

Визнання: Заслужений працівник сільського господарства УРСР. Нагороджена двома орденами Трудового Червоного прапора. Має високі нагороди з ВДНГ: бронзову, срібну та золоту медаль.

Гутарева Ольга Василівна Народилася 22 травня 1913 року. Закінчила семирічну школу, потім Роменський сільгосптехнікум і була направлена на роботу в Павлоградську МТС агрономом. Це були голодні 30-і роки. Коли почалася війна, була евакуйована в Сталінградську область в одне із сіл німецьких колоністів, працювала агрономом і одночасно була головою сільської ради. У 1944 році повернулася в село Вербки. Працювала агрономом в колгоспі ,,Рассвет’’ і домоглася успіхів, що колгосп став кращим в районі, неодноразово брав участь у Всесоюзній виставці сільського господарства.                                                                                                                                   

Визнання: Нагороджена орденом Леніна, медалями ВДНГ.

 Негруб Катерина Дорофіївна Народилася 04 січня 1924 року. Закінчила семирічну школу. У 1941році закінчила Павлоградську фельдшерську – акушерську школу. У грізні роки Другої Світової війни працювала медсестрою в евакогоспіталі № 6023.У грудні 1945 року повернулася в рідне село. Організовує колгоспний пологовий будинок у селі Вербки і працює завідуючою. Називали її  Всевербською бабусею.

Визнання: Нагороджена орденом Трудового Червоного прапора, медалями «За перемогу над Германією» і «За доблесну працю», Ленінською ювілейною медаллю, почесними грамотами Міністерства охорони здоров`я СРСР. У 1962 році за заслуги в розвитку охорони здоров`я нагороджена Грамотою Президії Верховної Ради УРСР. Занесена до «Книги  трудової слави Дніпропетровщини», «Книги пошани Павлоградського району», нагороджена медаллю «Ветеран праці».